ШЕВЧЕНКОВЕ - незламне духом
Річниця історії нескореності жителів Шевченкове, які пережили жахіття російської окупації і вторгнення путінської армії, яка на своєму шляху розтрілювала, грабувала, нищила і вбивала.
Ми вистояли!
Ми сильні!
Ми вільні!
Переможемо!
Закатовані та розстріляні
Закатовані та розстріляні окупантами: на Київщині з підвалу дістали шість тіл мирних жителів
З підвалу на Броварщині дістали 6 тіл закатованих та розстріляних окупантами мирних жителів.
Під час зачистки села Шевченкове поліція Київщини виявила місце масової страти цивільних осіб. На території одного із домоволодінь виявлено підвальне приміщення, де було заховано тіла чоловіків віком від 40 до 50 років. На трупах виявлено сліди тортур, а також вогнепальні поранення в голову.
«Ми виявили залитий кров’ю підвал та понівечені тіла місцевих жителів, в тому числі двох братів. Жоден із загиблих не мав відношення до територіальної оборони, або будь-яких військових формувань. Село Шевченкове тривалий час знаходилось під окупацією і саме в цей період російські війська викрадали мирних жителів, знущались з громадян, після чого розстрілювали. На жаль, ми щодня фіксуємо воєнні злочини агресора на кожній території, яка була під окупацією. На Київщині, це майже 180 населених пунктів» - зазначив начальник поліції Київщини Андрій Нєбитов.
Вкрадене дитинство
24 лютого 2023 року річниця повномаштабного вторгнення рф в Україну. Війна калічить долі людей, змушуючи залишати рідні оселі, зазнавати розлуки з рідними та нестерпних страждань через втрату близьких. Подолати цей біль важко людям усіх поколінь. Але як пережити те, що коїться, дітям в Україні?
У Великодимерській громаді, як і всюди, куди дійшли росіяни, обабіч дороги досі стоять спалені автомобілі місцевих жителів. У цих авто люди намагалися втекти від окупантів. Не минуло лихо жителів нашого села сиротами залишилися двоє братів.
У селі Шевченкове на Київщині без батьків залишилися двоє братиків - 5-річний Серафим та 12-річний Тимофій - маму й тата окупанти прицільно розстріляли ще в той день, коли тільки зайшли в село.Зараз хлопчики живуть зі своєю рідною тіткою та її родиною. Їх, як і інші родини, що постраждали від окупації, під свою опіку взяли поліцейські, йдеться в ТСН.
Молодший Серафим ні на крок не відходить від свого старшого Тимофія. Їхні батьки загинули 8 березня, коли в село зайшли окупанти. Першим про це дізнався дядько хлопців. «Беру телефон, а мені кажуть, знайомий телефонував: «Сергію, ваших рідних розстріляли». Я одразу не зрозумів. А він говорить, що Юлю і Сергія розстріляли»», - розповідає чоловік.
Уранці Юлія та Сергій торгували на місцевому базарчику, діти були вдома. «Коли вони почули гуркіт ворожої техніки, то намагалися сісти в автомобіль і покинути це місце, та їхати до дітей, але російські військові розстріляли авто», - кажуть рідні.
У салоні простріляна навіть підвіска у вигляді тризуба, шансів вижити в подружжя не було, вони загинули на місці, не доїхавши додому якихось пів сотні метрів, але навіть забрати їх змогли не одразу. Рашисти дозволили зробити це рідним лише на третій день. Найважче, каже Сергій, було сказати про це дітям. «Ми не знали, як сказати. Ось як сказати дітям, що вбили батьків та їх більше не буде?», - каже дядько хлопчиків.
Братів вони з дружиною одразу ж забрали до себе, але розповісти їм правду тітка Олена змогла лише за 10 днів. «Вранці ми встали, а Серафим каже: «Папу і маму вбили?» Тимофій каже: «Це правда?» Я його взяла за руки, кажу, що це правда», - розповідає жінка.
Олена з чоловіком уже оформила опікунство над молодшим. Зі старшим це зробити не так легко, він син від першого шлюбу. Його батько живе в Білорусі. Чоловікові повідомили про те, що сталося в соцмережі, але він не відповів. Олена каже, тепер у неї троє синів. Вони й до цього завжди товаришували сім'ями, жили в одному селі, часто проводили час разом. Тому хоч у хаті й місця небагато, але головне, що вони всі разом.
Уже рік як хлопці вчаться жити без батьків. Тимофій ходить у 7 клас Шевченківського ліцею, Серафим – до садочку. Не плачуть і не бояться нічого, коли разом, бо один для одного вони зараз найбільша підтримка і розрада. «Він боявся лише бути без мене», - каже Тимофій про молодшого братика.
Росіяни безповоротно вкрали дитинство наших дітей. Назавжди. Цей злочин неможливо пробачити. Це вкрадене неможливо повернути. Ми ніколи не пробачимо це росіянам, бо таке неможливо пробачити.
Сумна звістка надійшлла в наше село Шевченкове: 25 липня на Донеччині загинув воїн АТО Роман Давиденко.
Давиденко Роман Анатолійович народився 23 вересня 1980 року в с.Шевченкове. Закінчив 9 класів Шевченківської середньої школи. Хлопець був дуже позитивний, розумний, товариський і креативний. Після закінчення школи вивчився на бухгалтера і працював за спеціальністю.
У 2014 році, коли росія напала на Схід України, Роман із молодшим братом Анатолієм пішли добровольцями захищати нашу незалежність. Потім підписали контракт. Після закінчення контракту хлопці повернулися додому.
Після АТО Роман побув удома лише 9 місяців. 24 лютого, коли росія повномасштабно вторглася на нашу землю, Роман із братом зібрали речі і поїхали в свою військову частину, звідти – відправилися на фронт.
Ще ввечері 24 липня рідні говорили з Романом, наступного ранку він був у мережах Вайбер і Телеграм. А близько 11 год 25 липня Романів командир повідомив про його загибель.
За словами рідних, загинув Роман у Донецькій області. У вересні йому мало б виповнитися 42 роки. У Романа залишилися мама, брат, сестра і дві племінниці.
Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не сіндром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Саме зараз її вояки
Схід країни від зла захищають,
Б’ються на смерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Віддають саме цінне -життя,
України найкращі сини!
Випускник нашої школи, 26-річний боєць Артем Хвостик, позивний Хвост, загинув 22 грудня 2022 року у бою з окупантами під Бахмутом на Донеччині. Під час виконання бойового завдання разом із братом Романом потрапили під ворожий артилерійський обстріл. Артем загинув, Роман отримав важкі поранення.
Артем народився у селі Шевченкове. Здобув базову середню освіту в нашому закладі. Зарекомендував себе як здібний, відповідальний, активний учень. Потім закінчив Національний авіаційний університет за спеціальністю «Менеджмент організацій і адміністрування». Займався страйкболом, проводив навчання для молоді. Любив подорожувати і фотографувати. Захоплювався військовою справою, хоч в армії не служив. Після закінчення війни хотів відкрити власний бізнес, добудувати будинок і створити сім’ю.
У перший день повномасштабного російського вторгнення Артем разом зі старшим братом Романом пішли до військкомату. Приєдналися до лав 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ «». Після проходження військової підготовки брали участь у звільненні від окупантів Чернігівщини та Харківщини. У квітні їхній підрозділ вирушив на Донбас.
«Артем був доброю, світлою людиною. Ніколи не відмовляв у допомозі, але сам про це ніколи не просив. Разом із братом вони з першого дня війни стали до лав Збройних Сил. Справжній Герой», – розповів про загиблого друг, також випускник нашої школи Владислав Кузнєцов.
«Тьомич, ніколи не забуду... Завжди був такий щирий, веселий, добрий, компанійський, там де Ти був, завжди було свято. Ти був класним другом. Напевно ніколи не зможу осягнути тієї відваги, рішучості, хоробрості, які були в Твоєму серці. Справжній Воїн. Спочивай з миром, друже... Тепер ти навіки в наших серцях і в нашій пам'яті!» – написав друг Тарас Шленчак.
Поховали захисника у рідному селі. В Артема залишилися мама Валентина Зіновіївна і брат Роман, який отримав поранення, що призвело до складної ампутації правої ноги..
Хвостик Артем Ігорович - гідний друг, син, брат і Людина з великої літери, який писав історію нашої країни, історію, яку продовжуємо ми, історію країни з великим і світлим майбутнім.
Журналістка і блогерка Оксана Гайдар загинула під час обстрілу російською артилерією села Шевченкове Броварського району між 11 і 12 березня. Про смерть колеги стало відомо днями з допису Лариси Вакульницької у фейсбуку.
«Руда Пані, Оксана Гайдар загинула разом з мамою Лідією від вогню російської артилерії 11 (?) березня 2022 року в с. Шевченкове Броварського району. Вічна пам’ять справжній дочці України», – написала Лариса Вакульницька.
Оксана Гайдар була відома своїми публікаціями на історичну тематику та дописами в соцмережах під псевдонімом Руда Пані. У них вона різко викривала імперські амбіції російської влади та її прагнення за будь-яку ціну встановити контроль над Україною. Причому писала Оксана свої дошкульні есе й коментарі з Москви, де жила разом із чоловіком і сином. Із початком широкомасштабного російського вторгнення повернулася до України, щоб бути поруч із мамою.
«Вона залишалася свідомою та сміливою українкою в логові агресора. На неї тиснули, її та чоловіка свого часу залякували, як Оксана мені розповідала», – говорить у коментарі НСЖУ українська журналістка, власкор «Українського тижня» в Парижі Алла Лазарєва, яка була знайома з загиблою майже 40 років і підтримувала з нею зв’язок.
«Ми листувалися весь цей час, зв’язку не втратили… Я їй востаннє написала 7 березня – повідомлення не прочитане, тепер я знаю, чому. Село було під окупантами».
Останній твіт Рудої Пані датований 11 березня. «Від учора в нас немає світла, ледь животіє інтернет. Русня нікому не дає виїхати – стріляє по автівках та навіть по велосипедах насмерть. Можна лише тихо сидіти по хатах. Гуманітарна катастрофа – питання макс.місяця. Твітер я видаляю, сподіваюся, що ще побачимось. Все буде Україна!»
Учні Шевченківського ліцею активно долучаються до волонтерської справи – плетуть маскувальні сітки для бійців на передовій. Діти швидко опанували цей процес. Робота допомагає знімати стрес, знижує тривожність, а ще породжує в дітей відчуття долученості до спільної справи, дає змогу учням відчувати свою потрібність та значущість. Діти за роботою спілкуються, радіють тому, як добре виходить, жартують і сміються.
Також дітям важливо бачити кінцевий результат своєї роботи. Тому просимо військових надсилати фотозвіт. Це в дітях викликає велику гордість за те, що вони роблять задля нашої перемоги.
Активну участь в пленні сіток також приймають педагогічні працівники закладу освіти.
Окопна свічка — це один із способів полегшити життя наших захисників на передовій. Вона може зігріти в невеликому бліндажі чи окопі, на ній можна підігріти їжу чи закип'ятити воду для напою. Вони є незамінними на фронті, адже можуть горіти до п'яти годин.
Учень 7-А класу Шевченківського ліцею Бойко Олег, дізнавшись технологію виготовлення окопних свічок, зрозумів, що зможе зробити свій посильний внесок у нашу Перемогу та почав виготовлення свічок.
Це вже не вперше він ділиться частинкою тепла свого серця з нашими захисниками.
Ми - незламна нація, поки у нас є такі маленькі герої
