Про село

с. Шевченкове

с. ШевченковеШевченкове — одне з наймолодших поселень Броварського району. Виникло в 1868 році — у зв'язку з будівництвом залізниці КурськКиїв, як основна залізнична станція Остерського повіту. Свою назву станція отримала за назвою найближчого села Бобрик, яке вже існувало з 1622 року. Станція Бобрик довгий час забезпечувала вихід на залізницю великим селам-містечкам Димерці, Гоголеву, Семиполкам. Це був вузол доріг, через станцію відбувався вивіз товару й інтенсивний пасажирський рух. Сто по заснуванню років поселення біля станції отримало назву Шевченкове.

Під час революції село не раз опинялось в центрі буремних подій. На станції поблизу села, у січні 1918 р., перебував штаб Гайдамацького коша Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою. Саме на станції Бобрик Симон Петлюра дав клятву до останнього боротися за українську справу, дізнавшись про події бою під Крутами в січні 1918 року. Відступаючи після бою під Крутами, 24 юнкери Костянтинівського військового училища залізницею доїхали до станції Бобрик, частина залишилася розібрати рейки, аби більшість мала змогу відірватися від переслідувачів. Інша частина невеликим загоном пішки через село Семиполки дісталася Літок.

В населеному пункті були поховані 13 осіб, які утримували під совіцьким контролем місто Бровари від білополяків в 1920 році. Приблизно з того часу село перебувало під совіцькою окупацією.

До революції через цю станцію покидали рідну землю тисячі переселенців на Урал, Далекий Схід, Сибір. Саме через цю станцію з навколишніх сіл було вивезено хліб під час геноциду українського народу 1932-33-х рр. У 1941 році, під час загарбання села військами Третього Райху, зі станції Бобрик відправлялись ешелони з молоддю на примусові каторжні роботи до Німеччини. У радянські часи через неї їхали на Соловки, будівництво Біломор-каналу сотні розкуркулених сімей.

Шевченкове – перше село на Броварщині, у котрому з’явилося централізоване водопостачання. Відомо, що тут була станція, де заправляли водою паровози. Першу скважину облаштували в тодішньому Бобрику ще 1911 року, іншу пробили у 1931-32 роках. У довоєнний час спорудили дві дерев'яні водонапірні вежі - по 60 кубометрів ємністю кожна. У 1952 році спорудили вже сучаснішу водонапірну вежу ємністю 250 кубометрів.

У совіцький період тут функціонувала велика МТС, «Заготзерно», «Заготсіно», перевалка «Союзплодовоч». Місцеві мешканці працювали у радгоспі «Бобрицький». У селі були розташовані склади Південно-Західної залізниці; діяли консервний завод, продукцію якого вивозили з України у віддалені регіони совіцького союзу; тракторна бригада; автобаза; молокозавод; елеватор. Споруджена та діяла вузькоколійка, яка з’єднувала торфовидобуток на Придесенні із залізничною станцією.

В 1963 році біля станції Бобрик одержали землі для будівництва власних будинків біля 200 переселенців з зони затоплення Київської ГЕС. Це були жителі сіл Старого та Нового Глібова і Окуниніва Чернігівської області.

1 січня 1968 року на станції Бобрик створено сільську раду, яку назвали Шевченківською, а село – Шевченковим.

У 1986 році введений в експлуатацію Будинок культури. У Шевченковому діє загальноосвітня середня школа, де нині навчаються понад 400 дітей.

У селі є два діючих стадіони – пришкільний та «Локомотив-арена», функціонує боксерський клуб.

В селі Шевченкове знімався фільм «Штепсель одружує Тарапуньку».

У 1997 році було відкрито Храм на честь Архістратига Михаїла, що входить до Бориспільської єпархії Російської православної церкви в Україні. 21 листопада 2017 року відбулася перша служба в новозбудованому приміщенні храму.

З листопада 2017 року Шевченківська сільська рада добровільно увійшла до складу Великодимерської об’єднаної територіальної громади, ставши Шевченківським старостатом.

На території села розташовані такі промислові підприємства: Південно-Західна залізниця , ТОВ «Аграріан фуд Технолоджі продакшин», ТОВ «ПМК», база МТЗ АПК, ПП «Брама», ТОВ «Компанія Полісся» та сільськогосподарські підприємства ТОВ «Іверія-Агро», ТОВ «Бобрик».

Відомі уродженці та мешканці села:

Кононова Олександра Миколаївна українська біатлоністка, триразова чемпіонка Зимових Паралімпійських ігор 2010. Заслужений майстер спорту України.

Вильотник Марія Данилівна – колишня вчителька, поетеса, автор збірок «Любов і пам’ять», «Наспівана доля» , членкиня Броварського літературно-мистецького об’єднання «КРИНИЦЯ».

Кудін Анатолій Петрович - доктор фізико-математичних наук, проректор з дистанційної освіти та інноваційних технологій навчання НПУ імені М. П. Драгоманова, професор.

Полька Надія Степанівна член-кореспондент Академії Медичних Наук України, докторка медичних наук, професорка.

Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування